ЛО́КШИНА, и, ж. Виріб з прісного пшеничного тіста у вигляді тонких висушених смужок. Макушині наймички аж засіпалися пораючись: та локшину кришить, та вареники ліпить, та курку патрає (Кв.-Осн., II, 1956, 264); Особливо славився ресторан своєю запіканою з локшини з курятиною (Загреб., Європа 45, 1959, 59); // Страва, для приготування якої використано цей виріб. Поїли борщ, Христя достала локшину на молоці… (Мирний, І, 1949, 274); Настя та Устя поставили миски з локшиною та борщем (Л. Янов., І, 1959, 399); * У порівн. Дід і почне кришить татар, як локшину: так голови і валяться (Стор., І, 1957, 97).
◊ На ло́кшину криши́ти (покриши́ти) — сікти, рубати на дрібні частини, шматки. Не признався б, хоч би мене на капусту сікли, на локшину кришили (Вовчок, VI, 1956, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 543.