ЛОСКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок.
1. перех.і неперех. М’якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, звичайно супроводжуване сміхом. Повалила [Настя] Соню на гичку й почала лоскотати (Вас., II, 1959, 197); Якщо лоскотати долоню дитини, то вже в перші місяці життя вона відповідає тим, що затискує її (Шк. гігієна, 1954, 60); У страшенній тривозі почав Тоньо трясти братом,.. пробував лоскотати попід пахи (Фр., III, 1950, 13); Петруня гребе веслами. Наталя йому заважає — очеретовою квіткою лоскоче по його обличчю (Вас., III, 1960, 347); Я нахилився до неї. Її волосся лоскотало мені вухо (Ю. Янов., II, 1958, 43); // Такими дотиками протягом тривалого часу викликати нервову реакцію (про дії русалок). І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили, Та й — ну з нею гратись. Радісінькі, що піймали. Грались, лоскотали, Поки в вершу не запхали… (Шевч., І, 1963, 359); // що, в чому. Викликати легке подразнення у носі, горлі тощо. Чудові пахощі лоскотали в носі, в горлі, по язиці (Н.-Лев., І, 1956, 119); Дух свіжої линини лоскотав ніздрі, спирав віддих (Коцюб., II, 1955, 22); // безос. Било в ніс солоною рибою, лоскотало горло пахощами яблук (Збан., Сеспель, 1961, 164).
◊ Аж у но́ги лоско́че — дуже хочеться чого-небудь. — Так якось кортить побачити людей у щастю.. Ну, кортить, аж у ноги лоскоче (Козл., Мандрівники, 1946, 63).
2. перех., перен. Приємно збуджувати, тішити. Ті привітні дівочі голоси лоскотали їй серце, пестили душу (Мирний, IV, 1955, 119); Каргат знав слабість свого учителя до перебільшень, та пророкування приємно лоскотали його самолюбство (Шовк., Інженери, 1956, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 549.