ЛУБО́ЧНИЙ, а, е.
1. Те саме, що луб’яни́й.
2. Надрукований з лубка (у 4 знач.) (про картинку). На стінах поміж олеографічними малюнками є й лубочні (Кроп., II, 1958, 293); За час дворічного подорожування в панському обозі Тарас зібрав і власну чималу колекцію лубочних картинок (Слово про Кобзаря, 1961, 21).
3. Стос. до дешевої літератури для масового розповсюдження в дореволюційній Росії й на Україні; // перен. Невисокої якості, примітивний виконанням, розрахований на невибагливі смаки (про малюнки, масові дешеві видання тощо). Сміливо вводить [Є. Гребінка] в українську літературну мову різностопний криловський ямб, який грунтується на народних сатиричних приповістках і лубочних віршах (Рад. літ-во, 1, 1962, 61); В перші роки своєї поетичної творчості Шевченко ніколи не дивився на минуле своєї країни крізь димні окуляри лубочної націоналістичної романтики (Вітч., 3, 1962, 186).
Лубо́чна літерату́ра — масові дешеві видання в дореволюційній Росії й на Україні: пісеньки, сонники, оракули, пригодницькі і релігійно-моралістичні твори тощо.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 551.