ЛУКА́ВІСТЬ, вості, ж. Абстр. ім. до лука́вий 1 — 3. Художник.. надав його обличчю відкрито веселого, доброго, зовсім гуманного виразу, а очам — беззлобної мудрої лукавості Кола Брюньйона (Гончар, III, 1959, 230); Жарота без жалю тобі пекла Відкрите без лукавості коліно (Рильський, II, 1960, 26); — Ненавиджу я все, що звесь [зветься] лукавість, І кривда, й лад нелюдський та підкупний (Фр., X, 1954, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 554.