ЛУПА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що вирячкува́тий. Скрізь [на малюнках] цар був .. з рудою борідкою і лупатими синіми очима (Смолич, II, 1958, 66); Гриць понурився та й слуха, Ще й заплющиться хотів, Коли баче — повзбіч вуха Сич лупатий пролетів (Щог., Поезії, 1958, 246); * Образно. Підсунув [Трохименко] рукою польового бінокля, обережно протер йому лупаті очі і, в сотий раз, може, оглянув лінію кордону (Кос., Новели, 1962, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 556.