ЛУ́ПНУТИ1, ну, неш, док., фам. Однокр. до лу́пати. І не змельне нікуди, тільки коли-не-коли віями лупне, мов згоне ненароком.. сльозину (Мирний, III, 1954, 316); Стара лупнула очима, бистро подивилась на Оксану (Кв.-Осн., II, 1956, 464); — Та не займайте її!.. Бачите — лупнула очима та й знову заплющила. Їй, сердешній, дихати важко (Л. Янов., І, 1959, 58).
◊ Лу́пнути [очи́ма] на кого — що — глянути на кого-, що-небудь. Той лупнув на нього байдуже, одвернувся (Мик., Повісті.., 1956, 147); Павлик запитально лупнув на мене з-під брів (Збан., Морська чайка, 1959, 118); Левко тільки лупнув очима на Юрка (Стельмах, І, 1962, 62); Він сів, лупнув очима на світло (Мирний, І, 1954, 293).
ЛУ́ПНУТИ2, ну, неш, док., перех., фам. Однокр. до лупи́ти 4. — Гайда до роботи! — гукнув він і лупнув по спині нагайкою одного невільника (Н.-Лев., III, 1956, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 557.