ЛУ́ЩИТИСЯ, иться, недок.
1. Звільнятися від шкаралупи, лузги і т. ін. Важкий колос набух і став ще важчий, а потім почав лущитись. Сиплеться зерно (Рад. Укр., 26. VII 1961, 2); // Те саме, що вилу́щуватися 1. Маланка пішла на поле.. і слуха, як стиха лущиться зерно з перестиглого колоса (Коцюб., II, 1955, 62).
2. Позбуватися верхнього шару шкіри і т. ін., що відокремлюється маленькими тонкими плівками. Група змінювала групу, гриміли кайла, лущилась стіна, але полонені просувалися вперед надто повільно (Ткач, Плем’я.., 1961, 111); Як і в Степана, у всіх його товаришів уже третій раз лущаться носи (Коп., Сон. ранок, 1951, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 561.