ЛЮБ’Я́ЗНО. Присл. до люб’я́зний. Став до нього сотник люб’язно говорити (Кв.-Осн., II, 1956, 165); Князь Арпад дуже люб’язно зустрів княгиню Ольгу, що прийшла до нього з дружбою і миром (Скл., Святослав, 1959, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 566.