ЛЮБ’Я́ЗНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. люб’я́зний. Барах.. з подвійною люб’язністю подав йому на тарілці шинку (Панч, В дорозі, 1959, 80); Люб’язність, на обличчі Русевича стала не такою виразною (Шовк., Інженери, 1948, 110); // Люб’язні слова. [Мічурін:] Сашо, заспокойся. Це так говориться. Це люб’язність (Довж., І, 1958, 403); // Люб’язна послуга; ласка (у 4 знач.). — Ні, ти мені відпуспи його. Зроби люб’язність, — наполягав Дорош (Тют., Вир, 1964, 130).
Сама́ люб’я́зність див. сам.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 566.