ЛЮБИ́МЕЦЬ, мця, ч., перев. з означ. Той, кого особливо люблять. Той бичок, з-під Чорнушки корови, був любимець Івасів (Мирний, IV, 1955, 10); Спить солдат, любимець всього взводу, І вінки кладуть йому до ніг… (Гойда, Угор. мелодії, 1955, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 562.