ЛЮ́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Діепр. пас. теп. ч. до люби́ти. Він був добрий ученик і добрий товариш, загально люблений задля свойого доброго гумору (Фр., IV, 1950, 273); Ім’я Шевченка широко відоме і люблене в зарубіжних слов’янських країнах народної демократії (Рильський, III, 1956, 254); Лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів (Л. Укр., І, 1951, 150).
2. у знач. прик., рідко, Те саме, що люби́мий 2. В його на руках дівчина його люблена ридала… (Вовчок, І, 1955, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 563.