ЛЮ́БІСТЬ, бості, ж; рідко. Те саме, що любо́в. Я звікувала в розкоші, заміж пішла по любості, сини в мене як соколи… (Вовчок, І, 1955, 63); Паде кір’я [кора] із явір’я, паде кір’я із бука, Та уже нам, мій миленький, в любості розлука (Коломийки, 1969, 215); Замфір присідає під кущем, обережно з любістю розгортає листя (Коцюб., І, 1955, 190).
◊ (Бу́ти) до лю́бості кому — бути до вподоби кому-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 563.