ЛЮДИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до люди́на 1. Пройшла верстов з п’ятдесят чи з шістдесят лісом — ні хатинки, ні людинки… (Мирний, І, 1949, 219); Маленька, до неприємності гнучка людинка у цивільному, заходить до кабінету (Собко, Любов, 1935, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 568.