ЛЮ́ДНИЙ, а, е. Те саме, що багатолю́дний. Збори були людні — зібралося ціле село (Рад. Укр., 31. III 1950, 2); [Галя:] Мені здається, добре б було учителькою стати… От, хоч і тут… Містечко тут велике, людне (Мирний, V, 1955, 157); Спинився [Саїд Алі] біля найбільш людної чайхани (Ле, Міжгір’я, 1953, 18); Який же він [шлях до міста] гучний, та людний, та порохний! (Вовчок, І, 1955, 288); є у мене звичка — ходити по вулицях і тулитися до людних місць (Ю. Янов., І, 1958, 236).
ЛЮДНИ́Й, а́, е́, діал. Людяний. * Образно. — Цвісти між бур’яном — бодай би не діждати! На ввесь садок одна [Фіалка], та не людна́; Дала красу веселая весна, Та не дала їй долі (Гл., Вибр., 1951, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 568 - 569.