ЛЮДОМО́Р, а, ч., книжн. Той, хто морить, знищує в муках людей. Її [Україну] не взяти змором, ..не обдурить Підступним тим, кривавим людоморам (Забашта, Пісня.., 1961, 35); І казяться, лютують людомори — життя, народів, миру вороги (Гонч., Вибр., 1959, 232); // Уживається як лайливе слово. Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане (Шевч., І, 1951, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 569.