ЛЮ́ТНЯ, і, ж. Старовинний струнний щипковий музичний інструмент східного походження. Вийшли тут наперед війська Військові співці славутні, Всі вони були при зброї, А в руках тримали лютні (Л. Укр., І, 1951, 376); На хорах музики настроювали скрипки, лютні та мандоліни (Тулуб, Людолови, І, 1957, 93); * У порівн. В ній [перемозі] наше сонячне лице, душа труда, дзвінка, як лютня (Тич., II, 1957, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 574.