ЛЯМО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до лямува́ти. Сама Анна у білій сукні, лямованій по всіх рубцях широкою чорною габою (Л. Укр., III, 1952, 402); Вкінці покликав [Свен] Теорда, свого уповноваженого, передав йому червоно лямований плащ та золотий ланцюг воєводи (Оп., Іду.., 1958, 182); * Образно. Прослались квіти біля того дому, Лямовані вінками скромних трав (Рильський, І, 1956, 438).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 580.