ЛЯ́СИ, ів, мн., розм. Беззмістовні, пусті розмови; теревені. Мелашка тут і пустилась з своїми лясами (Кв.-Осн., II, 1956, 445); На пустощі, на ляси та жарти у Вечірка зовсім не вистачав часу (Гончар, І, 1954, 459).
◊ Ля́си підпуска́ти — весело, жартівливо заговорювати з ким-небудь, сподіваючись відповіді. Точила [Дидона] всякії баляси І підпускала різні ляси, Енею тілько б угодить (Котл., І, 1952, 77); Ля́си точи́ти — вести жартівливі, пусті розмови. Молодому розповідав [Проценко] брехеньки, точив ляси, старого — привертав до себе розсудливою мовою про життя (Мирний, III, 1954, 190); Він точив ляси, оповідаючи всілякі смішні побрехеньки, жартом розважаючи всіх (Кучер, Трудна любов, 1960, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 581.