ЛІБЕРА́Л, а, ч.
1. Послідовник лібералізму; член ліберальної партії. Після поразки революції ліберали відвернулись від неї і з обуренням відкидають думку про нелегальну пресу (Ленін, 20, 1950, 56); Лаяв [Іван] сучасне земство, в якому служив, глузував злісно з тих лібералів, що так швидко змінили овечу шкуру на вовчу (Коцюб., II, 1955, 219); — Я сам проти монархії, — вихвалявся бравий ліберал. — Але порядок, чорт мене бери, повинен бути? (Кач., II, 1958, 225); Вождь лібералів — знов при грі, І знов зиркає гордо (Еллан, І, 1958, 283).
2. заст. Вільнодумна людина; вільнодумець. — Я оберігаю незалежність свого духу від усякої політики. Та й до того ж, по складу своєї душі, я ліберал і лірик (Стельмах, Хліб.., 1959, 45); * У порівн. Митрополит грізно окинув оком молодих професорів, ніби лібералів, і надувся (Н.-Лев., І, 1956, 366).
3. перен., розм. Людина, схильна до зайвої терпимості, потурання (звичайно шкідливого) кому-, чому-небудь. [Поміщиця:] Я про Івана Петровича згадала. Все згоріло. [Басов:] Іван Петрович сам винен. Ліберал. От і догрався (Корн., І, 1955, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 505.