ЛІ́ГВИЩЕ, а, с. Те саме, що лі́гво. Він показав Шевченкові і його товаришеві місця вовчих лігвищ (Тулуб, В степу.., 1964, 208); — Коли Свиридович вигнав татарку до хатини в садку, баба Палажка обурилася. — От собака! Жінці родити час, а він її з хати жене до того чортового лігвища (Тулуб, Людолови, II, 1957, 403); — Спокійно, — сказав лейтенант, уважно оглядаючи лігвище під густими кущами, де, видно, ще зовсім недавно лежав бандит (Гончар, Новели, 1954, 34). * У порівн. — Позабивались по своїх хуторах, як по лігвищах… (Гончар, III, 1959, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 508.