ЛІСНИ́Й1, а́, е́. Те саме, що лісови́й. Виряджав [я] свою сім’ю на літнє мешкання, щоб вона серед лісної прохолоди та вільного польового повітря набралася сили та здоров’я (Мирний, V, 1955, 399); Тремтить якийсь вогник здалека, — Се, певне, в хатині лісній (Л. Укр., IV, 1954, 95); В глибоких ярах по обох боках дороги гей би засіяв різними лісними й польовими квітами (Кобр., Вибр., 1954, 75); // у знач. ім. лісна́, но́ї, ж. Лісова русалка; мавка. Іван знає, що то лісна, а не Марічка, що то вона надить його (Коцюб., II, 1955, 323).
ЛІСНИ́Й2, но́го, ч., діал. Лісник (у 1 знач.). Підплачував [Мендель] лісничих і лісних, щоб гляділи крізь пальці на те, яке і в якій скількості дерево він вивозить із лісу (Фр., VIII, 1952, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 523.