ЛІТА́ЮЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до літа́ти. Крізь літаюче пір’я він примітив перед собою чотирьох маленьких хлопчиків (Н.-Лев., І, 1956, 168); Часами темнішало від швидко літаючих хмар, але як швидко налітали вони, так швидко й проносились (Ю. Янов., ІІ, 1958, 86).
2. у знач. прикм. Який вміє літати, має засоби для пересування в повітрі. Схопився кіт на задні лапи, Почухав між ушей: — Коли б то крила, скуштував би Літаючих мишей! (Бойко, Ростіть.., 1959, 73); — Спочатку ми робитимемо літаючі моделі аеропланів (Донч., І, 1956, 66).
∆ Літа́юча форте́ця (крі́пость) — чотиримоторний важкий бомбардувальник далекої дії. Подоляк дізнався, що заводи були розбомблені лише годину тому і що погром цей вчинили не німці, а союзницькі "літаючі фортеці" (Гончар, III, 1959, 425); Ближче до приміщень аеропорту стояв.. транспортний літак С-54, за ним — чотиримоторна "літаюча фортеця" (Загреб., Європа. Захід, 1961, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 528.