ЛІХТА́Р, я́, ч. Освітлювальний пристрій, в якому джерело світла захищене склом, слюдою тощо. Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі (Н.-Лев., III, 1956, 138); Старшина засвітив свій електричний ліхтар (Гончар, III, 1959, 256); У місті ставили вуличні ліхтарі (Зар., Світло, 1961, 3); * У порівн. В невеличкому березовому гайку, ніби в чародійному ліхтареві, догорає сонце (Стельмах, І, 1962, 352).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 532.