М’ЯКЕ́НЬКИЙ, а, е, пестл. Досить м’який. А почне мені дріматись, Я під голови м’якеньку.. Підгорну мою рученьку (Щог., Поезії, 1958, 254); Де усу буть, пушок м’якенький Біленьку шкуру пробивав (Котл., І, 1952, 223); Та хоч і сирота, а Левкові добре було: був і обмитий, .. щонеділі була й сорочечка біленька, і буханець м’якенький (Кв.-Осн., II, 1956, 255); — Нехай жінка. буде, як кропива жижкая [жалка], а в здатного чоловіка у тиждень стане м’якенька, як шовкова (Вовчок, VI, 1956, 267); Став Панкратій Семенович таким запобігливо-солоденьким, таким м’якеньким, що хоч до рани прикладай (Коз., Блискавка, 1962, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 836.