МАГНІ́Т, у, ч., фіз. Тіло, що має властивість притягати до себе або відштовхувати від себе деякі інші тіла. Деякі залізні руди мають властивість притягати до себе залізо. Таку руду назвали магнітним каменем, або магнітом (Фізика, II, 1957, 130); Низьке чоло його збігається глибокими зморшками,.. темні зіниці тремтять, мов стривожена магнітом стрілка компаса (Кол., Терен.., 1959, 273); * У порівн. Його тягло туди [на вільні степи], мануло, неначе магнітом притягувало (Мирний, IV, 1955, 207); // перен. Те, що притягає до себе з надзвичайною силою. Відвівши графиню з доньками до зали, засів [граф] у цій кімнаті, яка внаслідок цього і стала магнітом, що притягав до себе весь мужеський [чоловічий] світ (Фр., VI, 1951, 230); — Думаю, він [човен] далеко від острова не одійшов, — сказав командир. — Тут, здається, є для нього якийсь магніт (Трубл., II, 1955, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 591.