МАГІ́СТР, рідше магі́стер, тра, ч.
1. У дореволюційній Росії та деяких інших країнах — перший учений ступінь, що присуджувався після спеціального іспиту та захисту дисертації. Після блискучого захисту дисертації Надєждін дістав учений ступінь магістра фізики (Вісник АН, 5, 1949, 64); // Людина, що має такий ступінь. Він себе [зве] магістром фармації і хірургії, проте по ярмарках пускає хлопам кров і рве зуби (Фр., II, 1950, 376); До фабричок, які в Нашому називались "виробнями", майстерень.. щораз частіше заглядали інженери, всілякі магістри, агрономи, люди з дипломами учителів, питаючи будь-якої роботи (Вільде, Сестри.., 1958, 120).
2. У середні віки — голова духовного або рицарського ордену. Магістр Лівонського ордену зберіг тільки Курляндію вже як васал польського короля (Іст. СРСР, І, 1956, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 589.