МАЗНИ́ЦЯ, і, ж. Посуд для дьогтю. І туди [до крамниці] чумак заходить з мазницею сміло (Рудан., Тв., 1956, 112); Грицько нову мазницю почепив (Барв., Опов.., 1902, 137); — Людина він сердечна, хоч пика в нього чорна, як дьоготь у мазниці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 447).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 595.