МАЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Однокр. до ма́зати 1. З її прикладу Мася протягла руку до якоїсь посудини, що стояла в костьолі коло дверей, і мазнула собі по чолі (Свидн., Люборацькі, 1955, 61); Баба Секлета вмочила палець у чорну кров, мазнула Лукії лоба (Донч., III, 1956, 134); // розм. Доторкнувшись чимось до поверхні чого-небудь, трохи потягти, провести. Скільки б разів не проходив Мишуня повз машину, він ніколи не пропускав випадку мазнути по ній чистою ганчіркою (Ю. Янов., II, 1954, 135).
◊ Мазну́ти ме́дом по губі́ (губа́х) кого — підлещуючись до когось, сказати щось приємне. — Життя солодкого бажаю Я всім так саме, як собі, І через те вас поспішаю Мазнути медом по губі (Сам., І, 1958, 230).
2. фам. Ударити, ляснути. [Микита:] Гляди, щоб я тебе .. не мазнув по губах! Щось у мене дуже сверблять руки! (Кроп., І, 1958, 79); — Ох я ж його я-ак мазну в ухо, аж звалився з парти (Головко, II, 1957, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 595.