МАЙСТЕ́РНИЙ, а, е.
1. Який досконало знає свою справу; умілий, досвідчений. — Якби вона [Марта] не була така майстерна в роботі, — казала не раз мама, — то я б і однієї години не держала при домі (Мирний, IV, 1955, 337); // Який усе вміє робити. Робітник з нього, правда, на славу: усяке діло в нього кипить: він і стріху вкриє, він і тесля, і столяр..: одно слово, майстерний чоловік! (Григ., Вибр., 1959, 255); // Який відзначається вправністю; вправний (див. впра́вний1). Майстерна рука.
2. Який робиться, виконується з великою вправністю. Високий стиль вірша в його [М. Садовського] майстерній подачі поєднувався з благородною стриманістю і життєвою простотою (Минуле укр. театру, 1953, 163); Як хороше — маневри! Кожна верховина буде фортецею, кожна ущелина й узгір’я будуть свідками гарячих боїв, майстерного маневрування (Донч., II, 1956, 275); // Зроблений, виконаний дуже вміло; досконалий. На середині [світлиці] в майстерних козубах горіла найчистіша живиця і ялівцеві ягоди (Фр., III, 1950, 137); Кам’яні бойові сокири відзначаються майстерною формою й старанною обробкою поверхні (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 600.