МА́НДРИ, ів, мн., розм. Те саме, що мандрі́вка. Одного вечора я гуляв на весіллі в сусіда-селянина. Співали давніх пісень, говорили про селянське безземелля, про панів та про мандри поточан на поселення (Вас., Незібр. тв., 1941, 184); Десь на дев’ятий день мандрів обігнали криничани валку своїх полтавських земляків-опішнянців (Гончар, Таврія, 1952, 25); — Гульня даремні думки плодить; даремні думки до мандрів доводять, а в мандрах — пропащий чоловік! (Мирний, IV, 1955, 220).
◊ Пуска́тися (пусти́тися) в ма́ндри — мандрувати (у 1, 2 знач.). Скільки людей.. з-під Коломиї і Хуста змушені були кинути свої рідні Карпати і пуститися в мандри світ за очі, далеко за океан, шукаючи кращої долі (Цюпа, Україна.., 1960, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 617.