МА́РИТИСЯ, иться, недок., кому. Уявлятися, ввижатися; мріятися. [Анна:] Мариться мені якась гора стрімка та неприступна, на тій горі міцний, суворий замок, немов гніздо орлине… (Л. Укр., III, 1952, 337); І мариться крізь сон дідові, що в сінях над ним бринить струна (Вас., Вибр., 1954, 66); // безос. Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилося сміливих, але часом і недосяжних проектів! (Коцюб., І, 1955, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 628.