МАРНОДУ́М, а, ч., розм. Людина, яка любить удаватися в зайві, непотрібні міркування, роздуми. [Ядвіга:] Бусю! Ти ж наперед юнацтво все кляла? [Грохольська:] Бо всі тепер юнаки марнодуми (Стар., Вибр., 1959, 512); В його словах Стадницький вчуває не тільки жало насмішки, але і якусь зверхність. "Зверхність ідеалів бідніших, — недоброзичливо визначає в думці.. — Марнодум" (Стельмах, І, 1962, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 693.