МАРТОПЛЯ́С, а, ч.
1. розм. Те саме, що вітрогі́н 1; жевжик (у 1 знач.). Колись Юпитер ненароком З Олимпа глянув і на нас; І кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс… (Котл., І, 1952, 79).
2. заст. Фокусник, акробат, блазень. Дзеркало показало їй не то мавпу, не то мартопляса, а більш якогось пелехатого велетенського павука в чепчику, з людськими очима (Н.-Лев., І, 1956, 589); Приїхав [Тиміш] до Мирослава на вакації разом із мартоплясами, став мандрівним лицедієм, блазнював на базарі перед усією громадою… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 633.