МАРША́ЛОК, лка, ч. 1.іст. Голова сейму в Польщі. У Семена Непийводи за цісаря Франца-Йосифа, а потім за маршалка Йосифа Пілсудського було аж два з половиною морги землі… (Вишня, І, 1956, 353); — Як відомо панові, перед відкриттям сойму завжди буває урочиста меса. Потім маршалок попереднього сойму просить у короля дозволу піти до Посольської Ізби обрати нового маршалка (Тулуб, Людолови, І, 1957, 11).
2. У дореволюційній Росії — представник дворянства, якого обирали на губернських і повітових зборах і який керував становими справами дворянства; предводитель дворянства.
3. заст. Дворецький у польському поміщицькому домі. Сьогодні взявся він виконувати роль Маршалка двірського (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 341); За плечима у воєводи урочисто стояв його маршалок (Ле, Наливайко, 1957, 103).
4. заст. Староста під час весілля. Не дивуйтеся, маршалки, що коротенькі подарки (Сл. Гр.); [Хор:] Оддай [келих] маршалку Через праве плече — Нехай він виллє, Нехай потече (Коч., І, 1956, 518).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 635.