МАРШИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Іти, ходити маршем (див. марш11). — Де ж та муштра у вас? — питаю. — На вигоні, — каже [москаль], — от як підеш сією вуличкою, то сам побачиш, де вони марширують (Стор., І, 1957, 217); "А коли солдати Містом марширують — Одчиняють вікна Дівчата молоді…" (Перв., І, 1958, 68); // Іти, ходити розміреним кроком, по-військовому. Ось він, приклавши мітлу до боку, червоний і гарний, марширує по льохові… (Коцюб., І, 1955, 246); Виконавши доручення, таке небезпечне.., Рада з піднесеною головою марширувала Києвом (Ю. Янов., II, 1954, 86); // жарт., ірон. Іти, ходити. Ось ми [письменники] маршируємо на пероні станції Карлівки. Чекаємо з далеченького радгоспу засобів пересування… (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 635.