МАШИ́НКА, и, ж.
1. Зменш. до маши́на 1. Кулик, який все стояв на ганку перед людьми, вимахнув гирлигою: — Я сам вам купу грошей напечатаю! Дайте тільки машинку! (Гончар, II, 1959, 16); Закрутилося блискуче коліща кравецької машинки, зацокала голка, лишаючи на ситці рівний шов (Шиян, Баланда, 1957, 191).
2. Невеликих розмірів прилад, що виконує якусь ручну роботу. Одні дівчата витискають гострою машинкою листя та пелюсточки, другі вправляють дроти в те листя, треті фарбують (Л. Укр., III, 1952, 491); Познаходили [жандарми].. листівки, надруковані на.. машинці, що зветься гек-то-граф… (Гончар, Таврія, 1952, 76); Кухар в білому ковпаку різав на машинці свіжу телятину (Тют., Вир, 1964, 403); // Прилад для стриження волосся. — То обстричи [обстригти]? — здогадався цирулик. — А що ж? — Чим, машинкою чи ножицями? (Март., Тв., 1954, 205); // Те саме, що Друка́рська маши́нка. Коли піонери розірвали конверт, вони знайшли в ньому акуратний аркушик паперу з надрукованими на машинці короткими рядками (Донч., VI, 1957, 59).
Друка́рська маши́нка — механізм для ручного друкування тексту. За дверима раз у раз дзвонив телефон і дзвінко постукувала друкарська машинка (Кучер, Трудна любов, 1960, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 658.