МАЯЧЛИ́ВИЙ1, а, е. Те саме, що маячни́й. Я писав її [поему] для власної втіхи і забави, химерним, маячливим стилем тієї романтичної школи, де я свої наймиліші молоді роки прожив (Л. Укр., IV, 1954, 134); Скільки днів і ночей тривало маячливе його забуття? Опритомнів уночі, в похмурому бараці, серед таких же, як сам, маслакуватих тифозників (Гончар, II, 1959, 130); Маячливі плани паліїв війни.
МАЯЧЛИ́ВИЙ2, а, е. Який маячить (див. мая́чи́ти1). Ці запахи в’ялих рослин, ця млосна й хитлива імла. Сплітаються, в’ються й течуть одним маячливим струмінням (Бажан, Роки, 1957, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 660.