МЕДАЛЬЙО́Н, а, ч.
1. Ювелірний виріб у вигляді овального або круглого плоского футляра, в який вставляють яке-небудь зображення, дрібний предмет чи запис, і носять на шиї. Бере [Анна] в руки срібний медальйон, що висить у Долорес на чорнім шнурочку на грудях (Л. Укр., III, 1952, 330); [Лизогуб (до Зосі):] Цей медальйон — тобі подарунок з Варшави від ордена єзуїтів (Корн., І, 1955, 259); * У порівн. А вгорі золотим медальйоном теплий місяць над морем пливе (Сос., І, 1957, 87).
2. Рельєф або малюнок в обрамленні. З противного боку хреста.. напись [напис]: "Шевченко", а нижче на підставі медальйон з головою Шевченка (Коцюб., III, 1956, 44); Шевченко, побачивши у свого знайомого Гранда другий том "Полярной звезды" Герцена на 1856 рік, був схвильований барельєфним зображенням на обкладинці у медальйоні портретів Пестеля, Рилєєва, Бестужева-Рюміна, Муравйова-Апостола й Каховського (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 438); До четвертого виду [килимів] належать композиції з медальйонним розміщенням узору. Медальйони мають вигляд ромбів, великих розеток чи зірок, навколо яких групуються інші елементи (Нар. тв. та етн., 1, 1962, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 662.