МЕ́НТОР, а, ч.
1. заст. Наставник (у 1 знач.), керівник, вихователь. Я не вважав себе в праві виступати як ментор супроти молодого покоління (Фр., XVI, 1955, 372); Гальванеску із зв’язаними руками покоївся в глибокому кріслі і, дарма що сидів у такій незручній позі, працьовито виконував роль ментора… під дулом свого власного браунінга (Смолич, І, 1958, 141).
2. бот., сад. Живець, який прищеплюють до рослини з метою одержання в гібриді рис цього живця. [Карташов:] Ми визнаємо гібридизацію міжвидову і навіть міжродову. Визнаємо деякий вплив відкритого вами ментора (Довж., І, 1958, 468).
∆ Ме́тод ме́нтора — один з методів одержання в гібриді бажаних рис, властивих живцю-прищепі. Користуючись методом ментора, Мічурін ліквідував безплідність у віддалених гібридів (Наука.., 9, 1956, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 672.