МЕ́НШИЙ, а, е.
1. Вищ. ст. до мали́й і мале́нький. Лисиця десь м’ясця дістала. Тихесенько прибігла під стіжок — Ум’яла більшенький шматок. А менший у сінце сховала На другий раз (Гл., Вибр., 1957, 37); Дні стали помітно меншими (Собко, Біле полум’я, 1952, 149); З роками оті слова "держіться, діти, плуга" не так твердо вимовлялись, як в ту пору, коли сини були меншими, а він молодшим, бо тоді більше було надії якось розбагатіти (Стельмах, І, 1962, 148); Зоня була не вчителькою, а старшою літами і меншою становищем товаришкою (Л. Укр., III, 1952, 647); Так-от велике горе і біда як постигне, то вже менше і забудеш, і не поважаєш його (Кв.-Осн., II, 1956, 83).
2. Молодший і наймолодший за віком. Вчитель.. випустив школярів зо школи. Менші побігли, а старші, що здають екзамен на "свідоцтво", знов до книжок (Гр., І, 1963, 243); Вистава йде далі. Йосифа знаходять брати. Вітання й лагідність до меншого брата, ніжність рук і розмов (Ю. Янов., II, 1958, 20); // у знач. ім. ме́нший, шого, ч.; ме́нша, шої, ж. Молодша або наймолодша за віком людина. Наш син у школу зранку ще побіг, Зо мною попрощавшися прихильно, Як старший з меншим (Рильський, II, 1960, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 673.