МЕРЕХТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. мерехті́ти. Глянув [Бронко] на небо. Які рухливі зірки! Їхнє мерехтіння чомусь пов’язалося в його уяві з рибою в неводі (Вільде, Сестри.., 1958, 569); В тьмяному мерехтінні каганця видно, що обличчя людей збуджені й радісні (Коз., Сальвія, 1959, 29); Парубок чув її дихання, чув дотик руки, бачив мерехтіння очей (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 345); По західному берегу за мерехтінням білої віхоли палали гори (Гончар, III, 1959, 296); * Образно. У щоденному мерехтінні фактів і вражень поет повинен відрізнити тимчасове, хвилинне від справді важливого у житті країни, народу, покоління, людства… (Рад. літ-во, 2, 1965, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 676.