МЕРЗО́ТНИК, а, ч., розм. Особа, здатна на всіляку підлість; негідник. [Воронін:] Якийсь мерзотник написав на тебе гидотну заяву. Мені розповів Горський (Лев., Нові п’єси, 1956, 31); // Уживається як лайливе слово. — Ах ти ж мерзотнику! Ах ти ж гадино! Ось він тобі який, цей тихенький та святий (Вас., II, 1959, 62); — А, так ти ще й досі пики б’єш? На загальних зборах? Ах ти ж, мерзотник! (Головко, II, 1957, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 677.