МЕТАФІ́ЗИКА, и, ж.
1. Протилежний діалектиці спосіб мислення й метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком, відірвано одне від одного, в застиглому, незмінному вигляді.
2. Ідеалістичне філософське вчення про незмінні начала світу, що не піддаються досліду, які нібито є основою всіх фізичних явищ. Діалектичному матеріалізмові протистоять метафізика та ідеалізм (Деклар. наради.., 1957, 14); Віддавна в філософії мастак, Він метафізику зове: химера, А над усе почитує Вольтера Та Дідро (Рильський, II, 1956, 24).
3. перен. Абстрактні розумування. Скажете: баб’ячі забобони! Метафізика! Не втаюся: є те, є і друге (Мирний, V, 1955, 406); [Небаба:] От що я хотіла тобі, між іншим, сказати. Ти цю метафізику облиш (Мик., І, 1957, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 687.