МЕ́ЧИК1, а, ч. Зменш.-пестл. до меч 1. Данилко бігав по світлиці, ховався під стіл, залазив під лаву, нападав з маленьким мечиком у руках на матір (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 46).
МЕ́ЧИК2 а, ч. Дерев’яна ударна частина терниці. — Доброго здоров’я! Спасибі! — обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (Н.-Лев., II, 1956, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 698.