МИ́ГИ, ів, мн., розм. Знаки (підморгування, жести), які супроводжують, а часто і заступають розмову. В мигах, в розмові венгрів [угорців] було видко щось східне, дуже нагадуюче кримських та казанських.. татар (Н.-Лев., II, 1956, 395).
◊ На ми́гах; Ми́гами — не словами, а жестами, рухами (пояснювати, показувати щось). [Річард:] Сміятись можеш, а руками — зась! (Показує на мигах, що руками не можна махати, і сам сміється) (Л. Укр., III, 1952, 45); Дівчата щось поясняли старій на мигах, показували на дім, на село, але все надаремне: стара не розуміла (Коцюб., І, 1955, 289); Розмова точилася на мигах, і незабаром обидві сторони майже цілком порозумілися (Багмут, Щасл. день.., 1959, 127); На порозі стояли дві молоді служки ..і мигами показували, до чого ж міцно Євген закохався в Любу (Стельмах, І, 1962, 350); Деркач сидить один, балакаючи мигами сам з собою (Крот., Вибр., 1959, 486).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 700.