МИГКОТІ́ТИ, мигкоти́ть і мигко́че, недок., діал. Мигтіти. Блискавка мигкоче (Рудан., Вибр., 1937, 246); Білявий огник мигкотів, і шкварчав, і димив, пожираючи розтоплену смолу (Фр., VI, 1951, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 700.