МИ́ТНИК, а, ч. Службовець, який збирає мито. Заробляли не тільки воєводи, митники, крамарі й міняйли, але й човнярі, шинкарі й усі, хто давав подорожнім притулок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 166); З торгових податків особливо слід відзначити мито, яке збиралось на користь князя за провіз товарів. Для цього, згідно з "Руською Правдою", існували спеціальні урядовці-митники (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 480).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 721.