МЛЯ́ВИЙ, а, е.
1. Позбавлений жвавості, бадьорості. [Любов:] Тільки млява, боязка людина не любить і боїться риску (Л. Укр., II, 1951, 27); А за нею [хмарою] чередою інші хмари попливли, ніби йшли до водопою мляві, стомлені воли (Уп., Вірші.., 1957, 56); // Який не відбиває експресії; маловиразний. Ті самі очі, чорні, як безодні, .. Тепер без блиску, мляві та холодні (Фр., XI, 1952, 262); Вони.. лежали втрьох край горба, знічев’я перекидаючись млявими фразами. Давалася взнаки втома останніх днів (Гончар, III, 1959, 392).
2. Який відбувається без напруження, повільно. Збирає гній дівча худе. Корова млявою ходою кудись сама собі бреде (Тич., 11,1957,270); При млявому травленні п’ють по 3 чашки на день відвару з кореневища аїру (Лікар, рослини.., 1958, 23); // Малопомітний; неяскравий. Де у хвилях тремтить і полискує Млявий промінь нічних ліхтарів; Де бушують вали над безоднею, — Там стояла вона без шляху. Без притулку, з журбою самотньою (Граб., 1,1959, 471); Десь далеко на сході жевріє обрій поки що млявим, світанковим вогнем (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 765.