МОГУ́ЧИЙ, а, е, ааст., уроч. Могутній. Не за горами, не за бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звався Лев (Фр., III, 1950, 228); Вірші Кобзареві могучі.. Перелив ти [М. Лисенко] у пісні співучі! (Мирний, V, 1955, 282); Стояв задуманий, могучий [Б. Хмельницький], Дивився в далеч голубу (Павл., Бистрина, 1959, 27); Хвилі кипучі. Вітри могучі, Вас я благаю, — Грудь облегчіте. Вість принесіте з рідного краю (Пісні та романси.., II, 1956, 147); Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий! (Тич., І, 1957, 97); // у знач. ім. могу́чий, чого, ч. Той, хто має велику владу, силу. Не завидуй могучому. Бо той заставляє (Шевч., І, 1951, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 775.