МО́ДНО. Присл. до мо́дний 1, 4. Половинчик мав приємну зовнішність, просто чарував вороним, модно стриженим вусом, солідною поставою (Ле, В снопі.., 1960, 97); Входить Оля. Одягнена модно, але не крикливо (Піде., Жарти.., 1968, 24); // у знач. присудк. сл. Прийнято, заведено. — Так… Мітингуй, значить.. Це тепер модно (Гончар, Таврія, 1952, 174); Олесь Васильович згадав, як дуже давно, коли модно було фантазувати.., він вигадав повість про війну світів (Донч., VI, 1957, 629).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 777.